Промова відчаю

Живемо в світі нездійсненних мрій.

В рожевих окулярах все життя.

Все б»ємося за справдження надій,

Насправді ж ми ламаєм майбуття.

 

В розпусті сквасились наші серця.

Зажермивими стали наші мрії.

На що ми промінями співчуття?

Чому ми стали мов отруйні змії?

 

Невже забули ким ми є насправді?

За що вітдали діші прадіди?

Чому вони вмирали у засаді?

За те, щоб внуки їх були Людьми!

Про щось

Про що пишу, сама не розумію.

То олівець щось креслить на листі.

Не хочу я писати про що мрію,

Та слбози вже з»явлись на щоці.


А на стіні ли ш зайчики заграли,

І сонце вийшло із-за хмари.

Життя веселе, доки не зламали

І сіре, доки «в небі хмари».



Один крок у майбуття

Один лиш крок у світле майбуття

Й дорвжка приведе мене до Раю.

Забуду спогади прозорого життя,

Й полину в височінь, до небокраю.

 

Та лиш порив у Темряву-приблуду,

В жорстокий світ бузмрійного життя,

В вогонь, неначе лялюка вуду

І більше не згадаю майбуття.

 


Чортики в голові

Чорти сидять в мояму серці,

Гризуть щодня немовби миші.

Усе пищать мені на думці,

Що не відчути мені тиші.

 

В багні буденності й турбот

Живу під знаками питання

Й втекти могла б за горизонт,

Та не дають чортів змагання.

 



Щасливі ноти

Знов ввірвалось в життя кохання,

Блудні душі злилися в одну.

Щастя нота затерла зітхання

За сльозами у мить золоту.

 

Хоч не знала я, що сказати,

Мені в душу закралась весна

І хотілося знову кричати,

Що настала щаслива пора.

 

Лиш два слова: «Кохаю Тебе!»

Все у пам»яті сивій лунають,

Цвіт любові у серці цвіте,

Навіть янголи в небі співають.

***

Я більше не люблю тебе,

Хоч ти мені навіть не віриш.

Мнлодія серця не гріє мене.

Про мене ти більше не мрієш.

 

Хоч слези в очах застигають,

Минувше ще рветься в думки

Я знаю, про нас не згадають

Зітлівші на небі  зірки.



Чомусь усе так сталось,

Доріжки розійшлись.

І все життя зламалось

Та мрії не збулись.

 

Але мені не жаль

Хоч сумно на душі.

І вже втекла печаль,

Й заграли струни на дужші.

Загублена надія

Слова розбили моє серце,

Пішли хвилини всі кудись.

А час постукавши в віконце

Надію забере мою кудись.


І серце стиснувшись кричить,

Що час не вилікує рани.

Життя немислемо промчить

Й залишить пам»ять про тюльпани.

 

Кохання не вічне…

Не вічне кохання, погасивши свічу,

Полинуло в даль, зачинивши вікно.

І більше напевно я вже не взлечу,

Й від болю мабуть не впаду я на дно.

 

Нгадають про стомлені очі твої

Забувши ті миті і ті давнії сни,

Що линули знов у мрії мої,

Та серце моє картали вони.